Призначення Ігоря Йовічевіча головним тренером Карпат виглядало як щось на кшталт запорізької «планової ротації»: Олександра Севідова, який виконав завдання на сезон, зовні несподівано змінив недосвідчений спеціаліст зі структури клубу.

Скептицизм довкола персони Ігоря Йовічевіча стовідсотково триматиметься до перших матчів Карпат у новому сезоні, але підозрюємо, що це інтерв'ю змусить подивитися на персону нового наставника Левів під іншим кутом.

Наша бесіда, що тривала майже півтори години, не залишила сумнівів: Йовічевіч – людина амбітна та цілеспрямована. Справа за «малим»: втілити власні плани та завдання вимогливого керівництва Карпат у життя.

«СЕВІДОВ ЗІБРАВ КОМАНДУ З НІЧОГО І ВИКОНАВ ЗАВДАННЯ»

– Нам у клубі казали, що ви зараз працюєте з дев'ятої ранку до десятої вечора. Найнапруженіший графік у вашому житті?

– Я не люблю працювати поверхово: так ставився до роботи, коли був футболістом, так ставлюся й нині. Я хочу вдосконалювати себе і команду щодня, щогодини, хочу досягнути «перфекції». Імпровізації в цій роботі не існує – необхідно контролювати все, що лише можна.

– Ви прагнете контролювати лише життєдіяльність першої команди, чи інших також – аж до академії?

– У філософії клуба закладена максимальна співпраця першої команди з усіма молодіжними: єдина структура тренувань, єдині принципи ведення гри.

– Чи знали ви досконало можливості футболістів першої команди до призначення головним тренером?

– Звичайно, оскільки у цьому клубі я працюю вже чотири роки і знаю потенціал усіх футболістів. І не тільки першої команди: останні два роки я працював із U-21 та U-19. Очолюючи ці команди, також звертав серйозну увагу на випускні класи академії – можу сказати, що у них є солідний потенціал, залишилося його розкрити.

– Як помічаєте, футболістам складно звикати до ваших вимог?

– Зрозуміло, що у кожного тренера своє бачення. Чи правильний мій спосіб праці – покаже результат у чемпіонаті. Щодо футболістів, то, певно, що зараз їм тяжко. Коли я був футболістом, а був я досить технічним гравцем, то дуже любив повозитися з м'ячем, а вправи на фізичну готовність ледь не проклинав. Тепер уже сам зрозумів, що фізична підготовка є основою для всього: в тому числі, красивого, комбінаційного футболу. Хороший фундамент дає можливості швидко та правильно приймати рішення у складних ситуаціях на полі.

– Також чули, що від деяких вправ у футболістів круглі очі – вони такого ніколи в житті не робили.

– Так, цілком можливо, що таке є, але нічого екстраординарного я їм не пропоную. Головні аспекти традиційні: що робить команда, коли має м'яч- що робить команда, коли м'яч у суперника- що робить команда, коли втрачає м'яч. Я наполягатиму на тому, щоби принципи дій у таких ситуаціях були доведені до автоматизму.

– Ви особисто розробляєте план фізпідготовки чи доручаєте це відповідному помічникові?

– Можливо, це не зовсім моя сфера – головний тренер насамперед має побудувати гру, але я маю бажання досконало розбиратися в усіх аспектах: фізична підготовка – - у тому числі.

– Як часто у вас під час перегляду матчів чи тренувального процесу Карпат зразка минулого сезону виникали думки такого типу: це я зробив би інакше, а ось це – змінив би в першу чергу?

– Я думаю, що лізти в аналіз минулорічного сезону не слід – хоча б тому, що фонд футболістів змінився більше, ніж на половину – тут ніяких порівнянь бути не може. Можу лише сказати, що попередній головний тренер Севідов повністю виконав те завдання, що перед ним поставило керівництво. Ми можемо мати свої думки, як уболівальники, як сторонні спостерігачі, але об'єктивно слід сказати одне: він зібрав цю команду з нічого і залишив у Прем'єр-лізі.

– Чи правильно ми розуміємо, що ваше найперше завдання – поставити Карпатам видовищнішу гру?

– Має бути контроль м'яча...-

– Більший, ніж був минулого сезону?

  • Фундамент усього – контроль м'яча. Така була моя ідея в попередніх командах: U-21 та U-19. Очевидно, що контроль заради контролю нікому не потрібен: треба мати чітке уявлення, як розвивати атаки, гру – через фланги або через центр. Коли ти контролюєш м'яч, то суперник бігає, втомлюється, як фізично, так і психологічно, проявляється брак концентрації.
  •  -
  • Один із основних принципів Жозе Моуріньо: «Той, хто контролює м'яч, має більше шансів помилитися».
  •  -

– Це його думка, і ми маємо її поважати, бо Моуріньо – один із найкращих у світі, але є й інші тренери, котрі будують свої команди саме на принципах контролю м'яча і досягли більших успіхів, аніж Жозе. Я відчуваю футбол таким чином, хтось – іншим. Повторюю, що все залежить від того, як навчити футболістів: щоб не було відстані у 30-40 метрів між ними- щоб не було пасів поперек поля- щоб спостерігався колективний відбір м'яча.

– Новий тренер часто вносить якісь побутові зміни у команді: приміром, табу на телефонні розмови в день матчу. Чим «радуєте» підопічних ви?

– Футболісти знають, які їх чекають штрафи за порушення дисципліни. Мобільні телефони у непотрібний час – у тому числі.

– Зараз футболісти на базі за зачиненими дверима?

– Вирішили, що треба тримати харчування, процес відпочинку під контролем, а, отже жити цей період вони будуть тут (перший збір Карпат уже завершився, нині команда тренується у Словенії – прим. Г.К., Ан.В.).

– За дружинами, мабуть, сумують...-

– Ну, якщо на годинку часу відпросяться, щоб зробити свої речі, то тут я не буду диктатором – будь ласка (усміхається).

– Чи є якісь побутові звички футболістів, котрі вас дратують? Можливо, постійна гра на телефоні чи фотографування себе кожні п'ять хвилин?

– Ні, це не дратує: такі зараз часи, такий розвиток технологій. Молодь та дітей значно менше цікавить гра у футбол на вулиці: іграшки, WhatsApp та все інше виграють конкуренцію. Якщо футболіст користується телефоном перед тренуванням або грою, то для мене це конкретна ознака, що він не може сконцентруватися. Але тут я не новатор, та й взагалі не найбільш категоричний тренер: навушники, приміром, не забороняю.

– Ви багато працювали з молоддю у Львові, а свого часу були дуже відомим тинейджером у всій Європі. Чи сильно відрізняється сьогоденна молодь від вас зразка 20-річної давнини?

– Покоління змінились. Тоді у нас було більше внутрішньої мотивації, аніж зовнішньої. Внутрішня мотивація – коли ти дитина, тобі просто подобається футбол, подобається забивати м'ячі та обводити суперників. Важливо, щоб внутрішня мотивація зберігалась якнайдовше. Не повинно бути так, щоб зовнішня мотивація – слава, гроші – виходила на перший план у 15 років. Мені подобаються бразильці – у 22 роки вони залишаються на внутрішній мотивації, вони люблять футбол, вони прагнуть перемоги, а не грошей. Вони і на тренуваннях вбиваються, щоб перемогти: грають на віджимання, на «попочку», як в Україні прийнято.

«ПОМИЛЯЄТЬСЯ, ПІДІЙМАЄ ГОЛОВУ І КАЖЕ УСІМ ВІДОМЕ СЛОВО»

– Ігор Дедишин казав, що добро на ваше призначення Петро Димінський дав ще рік тому. Що завадило вам очолити Карпати тоді?

– Петро Петрович завжди казав мені, щоб я вчився, удосконалював себе, пізнавав тренерське ремесло глибше. Що саме тоді вирішувалося стосовно мене – чесно кажучи, не знаю. Петро Димінський давав мені можливість навчатися, прогресувати, проходити стажування закордоном.

– Тобто торік ви ще були недостатньо готові?

– Можна й так сказати. Розумієте, тренерська професія є дуже складною – мабуть, лише зараз це зрозумів та відчув повною мірою. Ти маєш контролювати его, емоції, думки двадцяти п'ятьох осіб. Дуже складно...- От читав нещодавно аналітику про те, як Вісенте дель Боске на чемпіонаті світу вимушений був відмовитися від Сеска Фабрегаса, бо той вважав, що саме він має виходити на поле зі старту. Дель Боске дуже тонко відчуває его кожного футболіста.

– Як минув останній рік підвищення власної кваліфікації?

– По-перше, я нині на шляху до отримання тренерської ліцензії. Відвідую лекції по тактиці, по фізпідготовці, по психології, дидактиці. Читаю багато книжок, аналізую свій досвід, згадую, як поводилися великі тренери, з якими я працював.

– Наскільки реальними та актуальними є знання на цих курсах при Федерації футболу? Чи це просто необхідна програма для отримання ліцензії?

– Ліцензія, як така, мені непотрібна – потрібні знання. Намагаюся вчитися й самостійно – дивіться, скільки літератури (на столі Йовічевіча кілька книжок, одна з них написана іспанською мовою з Вісенте дель Боске на обкладинці – прим. Г.К., Ан.В.) Щодо курсів, то поки що була ознайомча частина, теорія. Ще буде три етапи, які треба пройти до дипломної роботи: перший – у вересні в Києві, потім у швейцарському Ньоні, потім – знову Київ у лютому, а у березні – отримання ПРО-диплому.

– Там у вас досить зіркова компанія зібралась: із кимось були знайомі до того?

– Проти декого виходив ще за часів кар'єри футболіста: Михайленко, Федоров, проти Шевченка грав у матчі між збірними України та Хорватії U-21.

– Хтось серед ваших одногрупників виділявся якимись особливими знаннями? Можливо, ви, як тренер команди Прем'єр-ліги?

– Та ні, я намагався більше слухати ідеї викладачів, аніж самому щось розповідати.

– Банальні речі пропонували чи ви реально почули щось нове для себе?

– Дещо я вже знав до того, бо фундамент закладався під час отримання ліцензії «А» та «Б» – ці курси я проходив у Хорватії. Тут йдуть більш розширені знання, більше практики: як побудувати тренувальний процес, як ставити завдання перед футболістами. Треба бути готовим до запитань екзаменаторів: якщо плаваєш десь, нервуєш, то вони це бачать.

– Зазвичай кожен студент подібних курсів розповідає якісь байки з ігрової кар'єри. Якою історією ділилися ви?

– Найбільш позитивна історія з моєї кар'єри про те, як я дебютував у складі мадридського Реалу. Нехай це був і неофіційний матч, а контрольний – все одно, величезна подія у моєму житті! У Лісабоні за тим матчем між Бенфікою та Реалом на Естадіо да Луш спостерігало 120 тисяч глядачів. Уявіть собі, що це означає для молодого хлопця! У перерві змінив Роберта Просінечки: легендарного хорватського футболіста і зірку Реала. Тогочасний наставник Беніто Флоро взяв мене на цей матч. У той період ще вісім разів виходив за Реал у подібних спарингах – кожен матч був неповторним та запам'ятався на все життя.

– Найбільш негативну історію розкажете?

– Розкажу – про те, як на моїй кар'єрі був поставлений хрест. Мені пророкували казкове майбутнє, фахівці вважали найобдарованішим футболістом колишньої Югославії. Зламний момент трапився у Києві на стадіоні Лобановського – я виступав у складі хорватської молодіжки проти українців, порвав хрестоподібну зв'язку. Після операції усе пішло не так, як треба – довелося робити ще одну. Фактично через той момент я пропустив два з половиною роки. Після цього повернутися на попередній рівень було нереально.

– У вас прекрасна українська, але чи стало для вас проблемою те, що на курсах більшість лекцій читають російською?

– Так, це правда, але так вже виходить: у мене тут навіть під рукою компот із книжок на різних мовах – українською, російською, хорватською, іспанською. Хоча складно визначення перекладати туди-сюди, зміст може втратитися.

– Загалом, російську ви розумієте?

– Розумію. Може, навіть і поговорити зможу – не настільки досконало володію, як українською, але більш-менш.

– Яка футбольна книга справила на вас найбільше враження? Може, порадите якусь для широкого загалу?

– Мені у футбольній кар'єрі пощастило: довелося працювати з такими глибами, як Вісенте дель Боске та Рафаель Бенітес. Той фундамент, котрий вони заклали, сформував мою особистість. Зараз я перечитую їхні книжки, згадую та бачу деякі речі під іншим ракурсом – тож, раджу! Читаю також літературу від Унаї Емері, тренера Севільї, який вважається одним із кращих у Іспанії: працьовитий, системний спеціаліст. У своїй праці він виклав не автобіографію, а розписав своє бачення футболу, свої принципи. Ще одна корисна книга, її автор – тренер іспанської Барселони з гандболу...-

– Гандболу?

– Так, не дивуйтесь: ця книга цікава насамперед із точки зору психології, дисципліни. Знаєте, як буває: спортсмен отримує дуже хороші гроші, і в певний момент у його голову приходить думка: я такий заможний, чому я маю слухатися того тренера?! Тут увага саме на цьому мотиваційному моменті. До цього гандбольного тренера навіть Пеп Гвардіола приїздив, щоб подивитися за його методами. Підходить після тренування той до Пепа, питає про враження: «У вас просто божевільна інтенсивність», – відповідає Гвардіола. Він також був шокований концентрацією на тренувальному процесі: гандболісти рухалися зі скаженою швидкістю, але при тому всі мовчали. Ніхто не відволікався – суцільна тиша! Ні підказок, ні лайки, ні ображених на партнера за неточний пас.

– Чи можливо таке у футболі?

– Я бачу, що тут реакція на помилку, – невід'ємна частина футболу, підказок навіть менше чутно...-

– Будете прагнути до гандбольних стандартів?

– Так! Я давно помітив, що в Україні буває так: футболіст помиляється, каже усім відоме слово, підіймає голову – увесь цей ритуал займає секунд п'ять: за цей час суперник уже встигне втекти в контратаку. Маю на меті цієї звички позбутися.

«ГАРУЮ, ЯК МОЛОДИЙ»

– Один із найавторитетніших український спеціалістів Микола Павлов вважає, що у головного тренера має бути найвища зарплата, найбільш презентабельне авто з-поміж усіх: мовляв, для зміцнення свого авторитету серед футболістів. У Карпатах інакша традиція?

– Є багато думок на цю тему. Особисто я вважаю, що насамперед усе слід заслужити. Мене гроші зараз не цікавлять, я молодий тренер, хочу проявити себе. Якщо будуть результати, то це, звичайно, знайде своє відображення у фінансовій складовій. Я навіть у Карпатах не можу розраховувати на найбільший контракт, я ніколи про це й не думав і зараз не хочу – нема за що мені пропонувати найкращі умови. Хоча знаю, що той же Жозе Моуріньо, той же Фабіо Капелло також вимагали подібного, але ці тренери вже зробили собі всесвітнє ім'я, можуть дозволити. Прямо зараз я хотів би мати авторитет, заснований на моїх уміннях, а не на фінансових умовах. Тож, зараз я скромний у цьому плані – гарую, як звичайний молодий футболіст.

– Скільки вам було років, коли ви вперше почали замислюватися про тренерську кар'єру?

– Я ще в ігрові роки був знаттєлюбним. Питав у тренерів: а для чого це робимо, а ця вправа навіщо, який сенс цієї біганини? Хотілося знати, хоча не всі охоче давали інформацію.

– Серед ваших підопічних є такі ж допитливі?

– Їх було більше у командах U-21 та U-19. Також постійно питали, але то зрозуміло: більшість із них вчиться в інституті фізкультури, їм то корисно в тому числі для цього.

– Ви закінчували мадридський «інфіз»?

– Ні, маю освіту торгівельної школи. Продавати та купляти – це те, що мені близько (усміхається).

– Тепер зрозуміло, чому ваша перша посада в Карпатах мала назву «трансферний директор».

– Так, продати дорого, а купити дешево – це мій профіль.

– Яка людина найбільше вплинула на формування вашого футбольного світогляду?

– Рафаель Бенітес. Три роки він був моїм тренером у другій команді Реала. Ми виступали у Сегунді. Для нас кожний матч був ніби дербі – вся команда з молодих, а виходили на поле проти зрілих футболістів. У Хорватії я звик до пріоритету техніки. З загребського Динамо потім і виходять дуже розумні в плані техніки футболісти вартістю в 15 мільйонів євро – типу Модріча, Кранчара чи Ковачіча, а до того були Бобан, Шукер і я в тому числі (усміхається).

У Реалі Бенітеса все було інакше, акцент робився на тактиці: нам привили схему 4-4-2 і на тренуваннях зв'язували мотузками, щоб кожен відчував, куди рухається його партнер – при відборі або під час пресингу, наприклад. Сьогодні цей прийом дуже добре розумію. У Загребі футбол я уявляв, як щось анархічне, спонтанне. Бенітес дуже мене змінив. Багато чого я запозичив від нього і використовую зараз.

– Уявімо, що ви складаєте резюме на посаду тренера, щоб потім відправити його на пошту клубам, де це місце є вакантним. Які власні риси виокремите у резюме?

– Не знаю, я якось такого і не писав ніколи, здається...-

– Коли людина хоче працювати в магазині, то пише про себе: відповідальний, працелюбний, маю досвід роботи, не п'ю, не палю, готовий працювати з ранку до ночі, в суботу, в неділю.

– Так це ж ви про мене якраз, повторюватися не хочу (сміється). Хоча додам: сприймаю таку роботу, як величезний шанс у житті, як нагороду для себе. Дисциплінований, відповідальний, позитивний, із грандіозним бажанням довести і проявити себе – ось це про мене також.

– В Україні на тренерів звикли вішати ярлики: той мотиватор, той тактик, той ще хтось. Як ви думаєте, який штамп характеризуватиме Ігоря Йовічевіча через півроку?

– Нехай уже спеціалісти та вболівальники собі вирішують. Взагалі, не дуже хотів би бути видатним мотиватором, але водночас безграмотним тактиком, чи навпаки.

– Яким досягненням у короткій тренерській кар'єрі ви можете пишатися?

– Те, що за досить короткий час зумів зробити з команд U-21 та U-19 єдиний колектив. То не пусті слова – вони боролися один за одного в кожному матчі немов справжні леви. Кожне тренування за самовіддачею, за атмосферою у нас не поступалося грі. Як тренуєшся, так і граєш – це моє кредо. Ми поставили цим двом командам комбінаційний футбол, вони правильно реагували у ситуаціях із втратою м'яча, класно діяли під час пресингу суперника. Із часом прийшов результат – можете перевірити, у нас було багато виграшних матчів. Торік у вересні мене визнали найкращим тренером серед дублерів – це була велика честь для мене, велика мотивація.

Молодежное первенство. Итоги сентября

– У Карпатах прагнуть бачити не тільки футбольного тренера, а й менеджера, котрий контролюватиме усі клубні процеси. Це спрощує чи ускладнює життя?

– Існує тенденція в Англії, де тренер є якраз більшою мірою менеджером, у якого є група помічників, котрі проводять тренувальний процес. Я думаю, що тренер головної команди може через своїх людей, яким він довіряє, контролювати молодші колективи. Звичайно, красиво звучить, щоб головний тренер піклувався про всі вікові групи, але то є нереально: часу не вистачить, це неможливо, особливо під час змагального періоду. Все-таки пріоритет головного тренера – результат основної команди.

– Керівництво Карпат хоче бачити красивий, комбінаційний футбол, який приноситиме результат, але при тому тренер має розраховувати в першу чергу на власних виконавців. Наведіть аргументи, які змусять не вважати цю місію нездійсненою.

– У цих вимогах нема нічого нестандартного: хіба існують команди, де не прагнуть бачити красивий, якісний футбол із результатом?! Треба бути оптимістом та максималістом. Зараз я не можу обіцяти якесь конкретне місце у турнірній таблиці, але будемо прагнути до гри, яка сподобається і вболівальникам, і керівництву, і самим футболістам – вони мають отримувати задоволення від того, що роблять на полі. Я хочу, щоб після кожного матчу наші суперники казали: «Ми не хочемо більше зустрічатися з цією командою».

– У чемпіонаті дублерів карпатівська молодь посіла 11 місце. Чому в клубі вважають, що найкращі футболісти цієї команди вже готові до виступів у Прем'єр-лізі?

– Ми маємо вісьмох старших футболістів, котрі повинні брати на себе роль лідерів. У нас не два чи три досвідчених футболіста – їх восьмеро, це не є мало. Я не думаю, що варто так казати: Карпати залишили семеро гравців основи, і команда тепер два паси зв'язати не може. Ніхто не заважатиме нам грати дисципліновано, компактно. Бігати та пресингувати, як це робить Атлетико Мадрид, – вважаю їх найкращими у цьому компоненті. Інша справа – робота технічна, яка залежить уже від класу футболіста. Битися кожного матчу, як справжні леви, – це ми зобов'язані робити.

– Ігор Дедишин казав, що вам буде простіше знайти спільну мову з футболістами через невелику різницю у віці. Як тримати цю межу між тим, щоб бути таким собі своїм хлопцем, але при цьому не ставити під сумнів власний авторитет?

– Це непросто. Кожен футболіст – особистість. За столом ми можемо поводитися вільно та рівно. Я не хочу бути тією людиною, котра не даватиме футболістам почуватися розкуто. Коли обід завершився, а через три години тренування, то тут уже не до жартів: серйозність, концентрація. Коли жартуємо – - жартуємо всі, коли працюємо – так само.

– Чи спрощує вам роботу те, що зараз у Карпатах усього два легіонери (розмова відбулася до повернення Бартуловича до Карпат – прим. Г.К., Ан.В.), які вас розуміють без перекладача? Чи вам все одно, адже ви вже, мабуть, є серйозним поліглотом?

– Так, як Ребров (усміхається). Бачте, наскільки важливо знати мови. Для мене, звісно, наявність легіонерів у команді не складає жодних проблем.

«ХТО ТРЕНЕРУ ГАРАНТУЄ, ЩО ВІН ТУТ НАДОВГО?»

– Маємо бажання пригадати ваш період роботи трансферним директором Карпат. Чим, загалом, ця посада відрізняється від посади спортивного директора? Чи не дублюються функції?

– У спортивного директора все-таки відповідальність більша. Поясню механізм. Тренер змальовує профіль футболіста, якого він хоче бачити. Приміром, форвард: рухливий, низького росту, з опцією зміщення на фланг. Спортивний директор відбирає та пропонує йому кандидатів, а тренер каже: «Хочу бачити цього». Тоді у процес вмикається трансферний директор, який повинен переконати цього футболіста перейти у клуб, який у ньому зацікавлений.

– Скільки часу займав кожен трансфер у ті часи?

– Деяких футболістів вели приблизно рік: кожного тижня слідкували, як він провів тур, аналізували, відстежували його стабільність. Окрім того збирали інформацію про те, як цей футболіст поводить себе за межами поля, у колективі.

– Кажуть, що найуспішніший спортивний директор, а у вашому випадку – трансферний, – той, у якого найбільша телефонна книжка. Погоджуєтеся?

– Безперечно, контакти дуже важливі. За часів ігрової кар'єри я перетинався з великою кількістю керівників та головних тренерів. Коли починав працювати у Карпатах, то на початку звертався до них за консультацією або просив допомогти з чиїмись контактами. Для нашого клубу дуже складно було знайти дешевого футболіста, який міг би принести клубу користь, а потім бути перепроданим за більшу ціну – ми не Шахтар або Динамо, щоб купляти готового майстра за мільйони доларів. У цьому є майстерність спортивного директора скромного клубу. От, приміром, спортдир мадридського Реалу – перед ним є вибір між футболістами, які коштують по сорок мільйонів. Скільки у світі таких футболістів у світі є? Три, чотири. Чи багато треба мати майстерності, щоб обрати між ними?! Я думаю, що майстерність клубного управлінця у тому, щоб вгадати правильного футболіста з вартістю 50, 100 тисяч, а потім вигідно його продати.

– Розкажіть, яким чином зародився ваш проіспанський вектор у трансферній політиці?

– Тогочасний тренер Карпат Олег Кононов проповідував комбінаційний футбол, а саме в Іспанії було багато футболістів, котрі відповідали цьому профілю. Я йому приводив по кілька футболістів на ту чи іншу позицію, він обирав. Хтось виявився вдалим трансфером, хтось – ні.

– Крістобаль Маркес, Пачеко, Муріло – ці трансфери на вашій совісті?

– Можу сказати, що не в усіх переходах я брав участь, хоча й був трансферним директором: деякі футболісти оформлялись через інші зв'язки.

– Гаразд, уточніть, які виконавці були конкретно вашими креатурами?

– Таким чином я можу сказати про Борху Гомеса, Лукаса, Грегора Балажица, Крістобаля – вони йшли під моєю рекомендацією, але зрозуміло, що останнє слово завжди залишалось за головним тренером.

– Назвете прізвища найвідоміших футболістів, із якими ви вели перемовини, але їх трансфер до Карпат зірвався?

– Ні, не можу сказати, вибачте.

– Який трансфер, до якого ви причетні, виявився найкориснішим для клубу?

– У плані співвідношення грошей, витрачених на купівлю та отриманих за продаж, то, очевидно, це Борха Гомес та Лукас. Борха взагалі провів у Карпатах, здається, півроку, але продаж назад до Іспанії приніс нашому клубу великі фінансові дивіденди. Лукаса у час його переходу до нас хотіли бачити у себе кілька серйозних іспанських клубів, але нам вдалося його вмовити завдяки перспективі участі у Лізі Європи. У Львові він прогресував. Є фактом те, що в останній рік контракту з Карпатами Лукаса хотіли бачити у Мадриді: друга команда Реалу запрошувала його. Це – показник. Зараз Лукас є зіркою у Греції, він увійшов до символічної збірної всього чемпіонату та потрапив у трійку найкращих футболістів першості.

– Яка ваша роль у трансферній політиці Карпат сьогодні?

– Звичайно, клуб платить гроші і тренеру, і за трансфери, а тому тренер не може мати повного права на вибір футболіста. Ніхто йому не гарантує, що тут він надовго – я можу бути звільнений через п'ять матчів, а що робити з тим гравцем, якого я привів? Він же може бути непотрібним наступному наставникові. Тому має бути загальний план, група людей, яка ухвалює рішення. Хоча зрозуміло, що найбільшу відповідальність несе головний тренер.

«НІКОЛИ НЕ БУЛО ВЖЕ ТОГО ЙОВІЧЕВІЧА»

– Ви задоволені своєї кар'єрою футболіста чи все затьмарила травма, отримана на стадіоні Динамо у Києві?

– Розчарування, звісно, залишилося. У моєї мами є гіпотеза, що я настільки впертий та завзятий у своїй тренерській діяльності не в останню чергу через те, що залишилось відчуття розчарування та недовершеності у кар'єрі футболіста. Те, що не вдалося втілити у життя за ігрових часів, намагатимуся реалізувати в якості тренера.

– Які досягнення викликають у вас відчуття гордості?

– Підпис контракту з Реалом. Я зумів зацікавити найкращий клуб Європи, потрапити на олівець до Вісенте дель Боске. Після юнацького чемпіонату Європи, де моя збірна пробилася до фіналу, але там поступилася, я входив до числа найталановитіших футболістів континенту. Мав можливість обирати клуб: Мілан, Реал Мадрид, Парі Сен-Жермен. Я зупинився на Мадриді, не розчарувався у своєму виборі, але та травма зупинила мій прогрес.

– Ви перетиналися з багатьма знаменитими футболістами: у Реалі виходили на поле пліч-о-пліч із Раулем та Гуті, у Метці за ваших часів починав свій шлях Еммануель Адебайор. Хто з колишніх партнерів вразив вас найбільше?

– Я часто залучався до тренувань із основним складом Реалу, за який тоді виступали видатні люди: Уго Санчес, Бутрагеньо, Мічел, Пако Буйо, трошки пізніше – Фернандо Йєрро, Мікаель Лаудруп, Роберт Просінечкі, Георге Хаджи. Я дуже радий, що ділив із ними роздягальню та тренувальний процес. Ще був цікавий тоді прийом: у готелях, коли команда їздила на один зі спарингів, завжди футболістів змішували – тобто молоді, як я, жили разом із ветеранами та зірками. Це було дивовижно: тобі ще й 20 немає, а тут під час виїзду ти спиш в одному номері з Фернандо Редондо – одним із кращих півзахисників свого часу. В Реалі хотіли, щоб усі молоді відчували себе важливою частиною колективу.

– Редондо на правах ветерана відсилав вас по водичку чи до магазину?

– Було таке, аякже! (сміється) Фішки збирати після тренувань чи піднести сумку, коли ветеран втомився (усміхається), – це є всюди, це нормально.

– Чи зловживали ви алкоголем або палили під час ігрової кар'єри? Як поводитиметеся у ситуації, коли ваш підопічний має шкідливі звички, але при цьому дає результат?

– Під час кар'єри футболіста я ніколи не курив і не мав проблем з алкоголем. Я мав бути завжди в оптимальному стані на тренуваннях. Щодо мого погляду на це все тренерськими очима, то тут треба мати на увазі різницю: коли команда збирається разом і коли хтось окремо себе так поводить. У Європі прийнято, щоб колектив не розбігався після тренування кожен по своїх справах, а ходив у найближче кафе, випити по одному пиву. Нема нічого страшного: йдеться ж про півлітра, не більше. Деінде в Іспанії навіть у роздягальні є холодильник із безалкогольним пивом, щоб одразу після тренування його й використати. Усе це позитивно впливає на командний дух.

– Коли у роздягальні Карпат буде такий холодильник?

– Побачимо. Тут же мова про Іспанію, а в Україні звичаї відрізняються...-

– Із самого початку питали вас не про одне пиво після тренувань, а про систематичні зловживання.

– Увесь негатив спливає, коли команда програє. Якщо виграє – жодних проблем нема, згадайте, як у Барселоні Роналдіньо ходив по дискотеках – про це знав кожен, але він давав результат. Хоча я впевнений, що людина не може витримати такий ритм: регулярно не спати ночами, а потім наступного дня максимально працювати на тренуваннях. Рано чи пізно виникнуть проблеми на полі, а люди відразу згадають усі шкідливі звички. Навіть шалений клас не врятує.

– За ігрової кар'єри ви надивилися екзотики: виступали у Японії, Китаї, Бразилії. Найдивніший тренер, який вам траплявся у цих країнах?

– Так виходило, що у цих країнах із місцевими фахівцями я майже не перетинався. В Японії спочатку був іспанський тренер, потім – аргентинець. Тобто та школа, до якої я звик. У Китаї – угорець, дуже твердий тренер був, бігали кілометри і кілометри, хоча там жодна травма зі мною не трапилась – мабуть, у дечому завдяки саме тому спеціалісту. В Бразилії був тренер на прізвище Рікардо Гомес, який дуже багато років капітанив у французькому ПСЖ. Виходить, також людина з європейським мисленням.

– Чого вас навчили вояжі до Китаю, Японії, Бразилії?

– В Азії я відкрив для себе два різні менталітети – так, Японія та Китай насправді дуже сильно відрізняються. В Японії я мав задоволення працювати з дуже порядними людьми, запозичив у них системність, пунктуальність. Обіцяно – виконано: такі правила в Японії, вони так виховані. Навіть якщо ти граєш не дуже яскраво, до тебе ставляться так, ніби щотижня забиваєш мінімум тричі.

– А в Бразилії які особливості?

– Починав дуже добре у того тренера, Рікардо Гомеса. Потім його зняли, а я отримав травму меніска. Щодо повсякденного життя, то не можу сказати, що дуже вільно почував себе у Бразилії. Нам казали, що ввечері на вулиці світитися не слід. У тому районі, де мене поселили, я не міг відчувати себе у безпеці. Кримінал процвітає – це факт. Хоча були хороші епізоди: у Лізі Пауліста кілька разів мене визнавали найкращим футболістом матчу. Запам'яталися ті двобої: проти Корінтіанса, Ботафого, Сантоса, Палмейраса, Сан-Паулу – яскраві матчі! Проти Сан-Паулу виходили – там у старті молоді Луїс Фабіано, Фабіо Ауреліо, Варела, ветеран Раї. Все це приносило користь, все це сформувало мій досвід.

– У цих командах ви поводилася, як зірка, котра має досвід виступів за мадридський Реал? Може, дозволяли собі десь ігнорувати вказівки тренера: мовляв, я ж зірковий виконавець?

– Ні, я не така людина, котра буде таким чином поводитися. Якщо тренер каже – я виконую. Ніколи не уявляв, як може бути інакше. Не було такого, щоб я якимсь чином користувався статусом колишнього футболіста Реалу. Тим паче, у мене була та травма, яка викинула мене з «автобану», змусила починати кар'єру з нуля. Після тих операцій мені була потрібна не просто сила волі, щоб повернутися до нормального життя, а сила волі у квадраті. Впертість повернула мене назад до футболу, хоча вже ніколи не було такого Йовічевіча, який був до розриву: швидкого, хитренького, з думкою.

– Коли настає відпустка, ви їдете до Іспанії? Яка країна є вашою домівкою окрім України?

– До Іспанії – маю там нерухомість. У Загребі мешкають мої батьки, туди їжджу. В Чорногорії – родичі дружини. Завжди не вистачає часу усіх об'їздити. -

Інтерв'ю Гліба Корнієнка, Анатолія Волкова, Football.ua