Призначення Ігоря Йовічевіча головним тренером Карпат виглядало як щось на кшталт запорізької «планової ротації»: Олександра Севідова, який виконав завдання на сезон, зовні несподівано змінив недосвідчений спеціаліст зі структури клубу.

Скептицизм довкола персони Ігоря Йовічевіча стовідсотково триматиметься до перших матчів Карпат у новому сезоні, але підозрюємо, що це інтерв'ю змусить подивитися на персону нового наставника Левів під іншим кутом.

Наша бесіда, що тривала майже півтори години, не залишила сумнівів: Йовічевіч – людина амбітна та цілеспрямована. Справа за «малим»: втілити власні плани та завдання вимогливого керівництва Карпат у життя.

«СЕВІДОВ ЗІБРАВ КОМАНДУ З НІЧОГО І ВИКОНАВ ЗАВДАННЯ»

– Нам у клубі казали, що ви зараз працюєте з дев'ятої ранку до десятої вечора. Найнапруженіший графік у вашому житті?

– Я не люблю працювати поверхово: так ставився до роботи, коли був футболістом, так ставлюся й нині. Я хочу вдосконалювати себе і команду щодня, щогодини, хочу досягнути «перфекції». Імпровізації в цій роботі не існує – необхідно контролювати все, що лише можна.

– Ви прагнете контролювати лише життєдіяльність першої команди, чи інших також – аж до академії?

– У філософії клуба закладена максимальна співпраця першої команди з усіма молодіжними: єдина структура тренувань, єдині принципи ведення гри.

– Чи знали ви досконало можливості футболістів першої команди до призначення головним тренером?

– Звичайно, оскільки у цьому клубі я працюю вже чотири роки і знаю потенціал усіх футболістів. І не тільки першої команди: останні два роки я працював із U-21 та U-19. Очолюючи ці команди, також звертав серйозну увагу на випускні класи академії – можу сказати, що у них є солідний потенціал, залишилося його розкрити.

– Як помічаєте, футболістам складно звикати до ваших вимог?

– Зрозуміло, що у кожного тренера своє бачення. Чи правильний мій спосіб праці – покаже результат у чемпіонаті. Щодо футболістів, то, певно, що зараз їм тяжко. Коли я був футболістом, а був я досить технічним гравцем, то дуже любив повозитися з м'ячем, а вправи на фізичну готовність ледь не проклинав. Тепер уже сам зрозумів, що фізична підготовка є основою для всього: в тому числі, красивого, комбінаційного футболу. Хороший фундамент дає можливості швидко та правильно приймати рішення у складних ситуаціях на полі.

– Також чули, що від деяких вправ у футболістів круглі очі – вони такого ніколи в житті не робили.

– Так, цілком можливо, що таке є, але нічого екстраординарного я їм не пропоную. Головні аспекти традиційні: що робить команда, коли має м'яч- що робить команда, коли м'яч у суперника- що робить команда, коли втрачає м'яч. Я наполягатиму на тому, щоби принципи дій у таких ситуаціях були доведені до автоматизму.

– Ви особисто розробляєте план фізпідготовки чи доручаєте це відповідному помічникові?

– Можливо, це не зовсім моя сфера – головний тренер насамперед має побудувати гру, але я маю бажання досконало розбиратися в усіх аспектах: фізична підготовка – - у тому числі.

– Як часто у вас під час перегляду матчів чи тренувального процесу Карпат зразка минулого сезону виникали думки такого типу: це я зробив би інакше, а ось це – змінив би в першу чергу?

– Я думаю, що лізти в аналіз минулорічного сезону не слід – хоча б тому, що фонд футболістів змінився більше, ніж на половину – тут ніяких порівнянь бути не може. Можу лише сказати, що попередній головний тренер Севідов повністю виконав те завдання, що перед ним поставило керівництво. Ми можемо мати свої думки, як уболівальники, як сторонні спостерігачі, але об'єктивно слід сказати одне: він зібрав цю команду з нічого і залишив у Прем'єр-лізі.

– Чи правильно ми розуміємо, що ваше найперше завдання – поставити Карпатам видовищнішу гру?

– Має бути контроль м'яча...-

– Більший, ніж був минулого сезону?

  • Фундамент усього – контроль м'яча. Така була моя ідея в попередніх командах: U-21 та U-19. Очевидно, що контроль заради контролю нікому не потрібен: треба мати чітке уявлення, як розвивати атаки, гру – через фланги або через центр. Коли ти контролюєш м'яч, то суперник бігає, втомлюється, як фізично, так і психологічно, проявляється брак концентрації.
  •  -
  • Один із основних принципів Жозе Моуріньо: «Той, хто контролює м'яч, має більше шансів помилитися».
  •  -

– Це його думка, і ми маємо її поважати, бо Моуріньо – один із найкращих у світі, але є й інші тренери, котрі будують свої команди саме на принципах контролю м'яча і досягли більших успіхів, аніж Жозе. Я відчуваю футбол таким чином, хтось – іншим. Повторюю, що все залежить від того, як навчити футболістів: щоб не було відстані у 30-40 метрів між ними- щоб не було пасів поперек поля- щоб спостерігався колективний відбір м'яча.

– Новий тренер часто вносить якісь побутові зміни у команді: приміром, табу на телефонні розмови в день матчу. Чим «радуєте» підопічних ви?

– Футболісти знають, які їх чекають штрафи за порушення дисципліни. Мобільні телефони у непотрібний час – у тому числі.

– Зараз футболісти на базі за зачиненими дверима?

– Вирішили, що треба тримати харчування, процес відпочинку під контролем, а, отже жити цей період вони будуть тут (перший збір Карпат уже завершився, нині команда тренується у Словенії – прим. Г.К., Ан.В.).

– За дружинами, мабуть, сумують...-

– Ну, якщо на годинку часу відпросяться, щоб зробити свої речі, то тут я не буду диктатором – будь ласка (усміхається).

– Чи є якісь побутові звички футболістів, котрі вас дратують? Можливо, постійна гра на телефоні чи фотографування себе кожні п'ять хвилин?

– Ні, це не дратує: такі зараз часи, такий розвиток технологій. Молодь та дітей значно менше цікавить гра у футбол на вулиці: іграшки, WhatsApp та все інше виграють конкуренцію. Якщо футболіст користується телефоном перед тренуванням або грою, то для мене це конкретна ознака, що він не може сконцентруватися. Але тут я не новатор, та й взагалі не найбільш категоричний тренер: навушники, приміром, не забороняю.

– Ви багато працювали з молоддю у Львові, а свого часу були дуже відомим тинейджером у всій Європі. Чи сильно відрізняється сьогоденна молодь від вас зразка 20-річної давнини?

– Покоління змінились. Тоді у нас було більше внутрішньої мотивації, аніж зовнішньої. Внутрішня мотивація – коли ти дитина, тобі просто подобається футбол, подобається забивати м'ячі та обводити суперників. Важливо, щоб внутрішня мотивація зберігалась якнайдовше. Не повинно бути так, щоб зовнішня мотивація – слава, гроші – виходила на перший план у 15 років. Мені подобаються бразильці – у 22 роки вони залишаються на внутрішній мотивації, вони люблять футбол, вони прагнуть перемоги, а не грошей. Вони і на тренуваннях вбиваються, щоб перемогти: грають на віджимання, на «попочку», як в Україні прийнято.

«ПОМИЛЯЄТЬСЯ, ПІДІЙМАЄ ГОЛОВУ І КАЖЕ УСІМ ВІДОМЕ СЛОВО»

– Ігор Дедишин казав, що добро на ваше призначення Петро Димінський дав ще рік тому. Що завадило вам очолити Карпати тоді?

– Петро Петрович завжди казав мені, щоб я вчився, удосконалював себе, пізнавав тренерське ремесло глибше. Що саме тоді вирішувалося стосовно мене – чесно кажучи, не знаю. Петро Димінський давав мені можливість навчатися, прогресувати, проходити стажування закордоном.

– Тобто торік ви ще були недостатньо готові?

– Можна й так сказати. Розумієте, тренерська професія є дуже складною – мабуть, лише зараз це зрозумів та відчув повною мірою. Ти маєш контролювати его, емоції, думки двадцяти п'ятьох осіб. Дуже складно...- От читав нещодавно аналітику про те, як Вісенте дель Боске на чемпіонаті світу вимушений був відмовитися від Сеска Фабрегаса, бо той вважав, що саме він має виходити на поле зі старту. Дель Боске дуже тонко відчуває его кожного футболіста.

– Як минув останній рік підвищення власної кваліфікації?

– По-перше, я нині на шляху до отримання тренерської ліцензії. Відвідую лекції по тактиці, по фізпідготовці, по психології, дидактиці. Читаю багато книжок, аналізую свій досвід, згадую, як поводилися великі тренери, з якими я працював.

– Наскільки реальними та актуальними є знання на цих курсах при Федерації футболу? Чи це просто необхідна програма для отримання ліцензії?

– Ліцензія, як така, мені непотрібна – потрібні знання. Намагаюся вчитися й самостійно – дивіться, скільки літератури (на столі Йовічевіча кілька книжок, одна з них написана іспанською мовою з Вісенте дель Боске на обкладинці – прим. Г.К., Ан.В.) Щодо курсів, то поки що була ознайомча частина, теорія. Ще буде три етапи, які треба пройти до дипломної роботи: перший – у вересні в Києві, потім у швейцарському Ньоні, потім – знову Київ у лютому, а у березні – отримання ПРО-диплому.

– Там у вас досить зіркова компанія зібралась: із кимось були знайомі до того?

– Проти декого виходив ще за часів кар'єри футболіста: Михайленко, Федоров, проти Шевченка грав у матчі між збірними України та Хорватії U-21.

– Хтось серед ваших одногрупників виділявся якимись особливими знаннями? Можливо, ви, як тренер команди Прем'єр-ліги?

– Та ні, я намагався більше слухати ідеї викладачів, аніж самому щось розповідати.

– Банальні речі пропонували чи ви реально почули щось нове для себе?

– Дещо я вже знав до того, бо фундамент закладався під час отримання ліцензії «А» та «Б» – ці курси я проходив у Хорватії. Тут йдуть більш розширені знання, більше практики: як побудувати тренувальний процес, як ставити завдання перед футболістами. Треба бути готовим до запитань екзаменаторів: якщо плаваєш десь, нервуєш, то вони це бачать.

– Зазвичай кожен студент подібних курсів розповідає якісь байки з ігрової кар'єри. Якою історією ділилися ви?

– Найбільш позитивна історія з моєї кар'єри про те, як я дебютував у складі мадридського Реалу. Нехай це був і неофіційний матч, а контрольний – все одно, величезна подія у моєму житті! У Лісабоні за тим матчем між Бенфікою та Реалом на Естадіо да Луш спостерігало 120 тисяч глядачів. Уявіть собі, що це означає для молодого хлопця! У перерві змінив Роберта Просінечки: легендарного хорватського футболіста і зірку Реала. Тогочасний наставник Беніто Флоро взяв мене на цей матч. У той період ще вісім разів виходив за Реал у подібних спарингах – кожен матч був неповторним та запам'ятався на все життя.

– Найбільш негативну історію розкажете?

– Розкажу – про те, як на моїй кар'єрі був поставлений хрест. Мені пророкували казкове майбутнє, фахівці вважали найобдарованішим футболістом колишньої Югославії. Зламний момент трапився у Києві на стадіоні Лобановського – я виступав у складі хорватської молодіжки проти українців, порвав хрестоподібну зв'язку. Після операції усе пішло не так, як треба – довелося робити ще одну. Фактично через той момент я пропустив два з половиною роки. Після цього повернутися на попередній рівень було нереально.

– У вас прекрасна українська, але чи стало для вас проблемою те, що на курсах більшість лекцій читають російською?

– Так, це правда, але так вже виходить: у мене тут навіть під рукою компот із книжок на різних мовах – українською, російською, хорватською, іспанською. Хоча складно визначення перекладати туди-сюди, зміст може втратитися.

– Загалом, російську ви розумієте?

– Розумію. Може, навіть і поговорити зможу – не настільки досконало володію, як українською, але більш-менш.

– Яка футбольна книга справила на вас найбільше враження? Може, порадите якусь для широкого загалу?

– Мені у футбольній кар'єрі пощастило: довелося працювати з такими глибами, як Вісенте дель Боске та Рафаель Бенітес. Той фундамент, котрий вони заклали, сформував мою особистість. Зараз я перечитую їхні книжки, згадую та бачу деякі речі під іншим ракурсом – тож, раджу! Читаю також літературу від Унаї Емері, тренера Севільї, який вважається одним із кращих у Іспанії: працьовитий, системний спеціаліст. У своїй праці він виклав не автобіографію, а розписав своє бачення футболу, свої принципи. Ще одна корисна книга, її автор – тренер іспанської Барселони з гандболу...-

– Гандболу?

– Так, не дивуйтесь: ця книга цікава насамперед із точки зору психології, дисципліни. Знаєте, як буває: спортсмен отримує дуже хороші гроші, і в певний момент у його голову приходить думка: я такий заможний, чому я маю слухатися того тренера?! Тут увага саме на цьому мотиваційному моменті. До цього гандбольного тренера навіть Пеп Гвардіола приїздив, щоб подивитися за його методами. Підходить після тренування той до Пепа, питає про враження: «У вас просто божевільна інтенсивність», – відповідає Гвардіола. Він також був шокований концентрацією на тренувальному процесі: гандболісти рухалися зі скаженою швидкістю, але при тому всі мовчали. Ніхто не відволікався – суцільна тиша! Ні підказок, ні лайки, ні ображених на партнера за неточний пас.

– Чи можливо таке у футболі?

– Я бачу, що тут реакція на помилку, – невід'ємна частина футболу, підказок навіть менше чутно...-

– Будете прагнути до гандбольних стандартів?

– Так! Я давно помітив, що в Україні буває так: футболіст помиляється, каже усім відоме слово, підіймає голову – увесь цей ритуал займає секунд п'ять: за цей час суперник уже встигне втекти в контратаку. Маю на меті цієї звички позбутися.

«ГАРУЮ, ЯК МОЛОДИЙ»

– Один із найавторитетніших український спеціалістів Микола Павлов вважає, що у головного тренера має бути найвища зарплата, найбільш презентабельне авто з-поміж усіх: мовляв, для зміцнення свого авторитету серед футболістів. У Карпатах інакша традиція?

– Є багато думок на цю тему. Особисто я вважаю, що насамперед усе слід заслужити. Мене гроші зараз не ці